Гімалайська кішка

Гімалайська кішка розвинулася при розведенні, що поєднало статуру й довгу шерсть персидської кішки з пойнтовим окрасом сіамських ліній. Це не назва дикого виду котів, знайденого в Гімалаях. Одні організації розглядають її як колірну групу персидської породи, інші — окрему породу, тому перевіряють обсяг стандарту. Зовнішність та історія реєстрації відрізняються й від регдола з такими ж блакитними очима та пойнтами. Гірська назва не доводить кліматичної адаптації й характеру.

Характерні блакитні очі, темніші за тіло пойнти на морді, вухах, лапах і хвості, довга шерсть та округле персидське тіло. Колір пойнтів і розвиток забарвлення з ростом різноманітні. Короткість морди та об’єм шерсті змінюють враження від фото. Пишність шерсті розрізняють зі справжньою статурою. Крайнім сплощенням морди не захоплюються лише як перевагою: розглядають також питання здоров’я й добробуту очей та дихання.

Породу описують як схильну до спокійної взаємодії й відпочинку, але уникання руху через дискомфорт не списують на тиху породу. Спостерігають і час бажання гратися й досліджувати, і реакції бажання відпочити. Звикання до щітки та дотику також залежить від досвіду особини. Ляльковий вигляд не дозволяє дитині носити кота як завгодно. Зберігають можливість відійти й сховатися.

Запобігають сплутуванню довгої шерсті, регулярно перевіряючи живіт, пахви й шкіру. Також стежать за забрудненнями біля очей і змінами активності та дихання. Догляд за довгошерстою породою не зводять до фіксованої кількості купань і списку добавок. Важлива допомога відповідно до індивідуального здоров’я й стану шерсті. На фото одночасно показують округлий персидський тип і пойнти, не змішуючи з прикладами довготілого балінеза чи бірманської кішки з білими рукавичками.