Сибірський хаскі

Сибірський хаскі розвинувся з їздових собак Північно-Східної Азії, а сучасна реєстрація й перегони пов'язані, зокрема, з Північною Америкою. Роботу кількох собак для пересування в холодних регіонах відрізняють від нинішнього життя компаньйона. Вовкоподібна зовнішність не означає окремого дикого виду чи того, що кожна собака є вовчим гібридом.

Характерні густа подвійна шерсть, прямостоячі вуха, пропорційне тіло середнього розміру й пухнастий хвіст. Відомі блакитні очі, але є карі й різнокольорові; забарвлення та малюнки морди різноманітні. Попри схожість із маламутом, розглядають статуру, голову, хвіст і реєстраційну історію. Залежно від пози хвіст піднімається чи опускається.

Блакитні очі не є обов'язковими: бувають карі й різного кольору зліва та справа. Малюнок морди змінюється з ростом і залежить від собаки; не всі хаскі сірі, як вовки. Порівнюючи з маламутом, оцінюють голову, кістяк і наповненість тулуба разом, а не роблять висновок лише за розміром на малому знімку. Неправильно за кольором очей передбачати зір чи характер або завжди пояснювати різнокольорові очі хворобою.

Є собаки зі схильністю бігати, досліджувати й рухатися з іншими собаками. Вони можуть реагувати виттям і різними звуками, але сама назва не гарантує тиші чи дружності. З урахуванням переслідування рухливих дрібних тварин і можливого відходу готують повідець та огорожу. Крім спонтанного тривалого бігу, потрібні відпочинок і навчання.

Стежать за линянням підшерстка й шкірою, у спеку регулюють час занять, тінь і воду. Північне походження не дозволяє применшувати теплове навантаження. Історія перевезень і упряжок не означає, що кожна собака має тягнути важке. У безпечному місці пропонують рух і пошук запахів до снаги, досвід самотності також готують поступово.