Ши-тцу

Ши-тцу сформувалася з невеликих собак тибетського походження та культури собак-компаньйонів китайського двору. Назва пов’язана з левом, проте це історія маленької собаки поряд із людьми, а не великого мисливського пса. Придворні перекази слід відрізняти від сучасних родовідних записів; оповіді про любов імператора не пояснюють характер і здоров’я кожної нинішньої особини.

Характерні коротка морда, округла голова й довга шерсть навколо обличчя. Є різні кольори та малюнки; коротка стрижка з відкритими очима справляє інше враження, ніж довга виставкова шерсть. Короткий ніс і відкриті очі не варто описувати лише як милу зовнішність: слід також стежити за комфортом дихання й ділянки очей.

Порівняння обличчя з хризантемою допомагає запам’ятати шерсть, що росте навколо очей і носа в різних напрямках. Зібрана вгору або коротко підстрижена шерсть більше відкриває очі й морду, тому навіть той самий собака виглядає інакше. Плоска морда не робить ши-тцу однією породою з лхаса апсо, пекінесом чи іншими маленькими собаками. Співвідношення голови й морди, довжина тулуба та стан шерсті разом прояснюють будову на фотографії.

Добір як компаньйона помітний у взаємодії з людьми, але це не означає відсутності агресії чи гавкоту. Дозволяйте уникати незнайомих дотиків і розвивайте спілкування короткими заняттями з винагородою та грою. Спокійний вигляд на фото не означає непотрібності руху: забезпечуйте прогулянки й дослідження середовища відповідно до віку та стану.

Перевіряйте шерсть, що коле очі чи заважає рухові, і ковтуни поблизу шкіри. У спеку враховуйте навантаження на дихання через короткий ніс та обирайте прохолодний час і затінок. Не списуйте гучне дихання лише на нормальний звук породи; за дискомфорту під час руху зверніться до ветеринара. Побут і грумінг слід пристосовувати до реального стану.