Йоркширський тер’єр

Йоркширський тер’єр пов’язаний із тер’єрами, що ловили дрібних гризунів у промислових районах півночі Великої Британії. Згодом він став відомим компаньйоном із довгою тонкою шерстю. Вишукану виставкову зовнішність варто розглядати разом з історією робочої собаки, щоб не вважати маленьку тварину народженою лише для прикраси. Назва пов’язана з регіоном формування породи.

Для дорослих характерні синювато-сіра шерсть тулуба й рудувато-коричневі обличчя та ноги; щеняче чорне з підпалинами забарвлення може змінюватися. Довга пряма шерсть і коротка побутова стрижка — різні образи однієї породи. Співвідносьте колір і довжину шерсті зі стадією росту та розглядайте реальні пропорції маленького тіла.

Темне чорне з підпалинами забарвлення юного йоркширського тер’єра під час росту може перейти в доросле синювато-сіре, тому дві фотографії здаються зображеннями зовсім різних собак. Довга шерсть, розділена посередині тулуба й опущена обабіч, показує виставковий грумінг. Прикраса в зібраній на голові шерсті або коротка побутова стрижка — не особливий орган породи. На фото разом перевіряйте зміну кольору, вік і справжні місця вух, морди та ніг.

Деякі з цих маленьких тер’єрів стежать за звуками й рухами навколо та активно досліджують світ. Мале тіло не скасовує потреби в русі й навчанні. Замість простого пояснення «захищає» спостерігайте, на який стимул собака реагує, та розвивайте спокійну поведінку навчанням із винагородою. Зустрічаючи незнайомих собак, враховуйте різницю розмірів і давайте можливість відійти.

У довгій шерсті перевіряйте ділянки очей і рота та місця тертя, наприклад пахви. Комфорт шкіри й руху важливіший за збереження форми стрижки. Скорочуйте шляхи, що вимагають стрибків із висоти, та давайте прогулянки й гру відповідно до фізичних можливостей. Маленьким собакам теж потрібні час для звикання до підняття на руки й дотиків та місце для відпочинку.