Динозаври
Диплодок
Diplodocus
Класифікація й наукова назва: Diplodocus
Джерела перевірено:
Завропод із довгими тонкими шиєю та хвостом і зубами спереду щелеп
Диплодок — довгошиїй завропод із юрських відкладів Північної Америки. Його вирізняють довгі тонкі шия й хвіст та зосереджені спереду зуби.
Походження й поширення
Пізня юра · Північна Америка
- Diplodocus
- Вимерла тварина, яку вивчають за скам’янілостями
- Розрізнення реконструкції та доказів

Викопний або скелетний зразок
Експозиційні матеріали зі скам’янілостями або скелетом диплодока. Вони можуть містити скопійовані чи відновлені частини; це не фотографія живої тварини.
Джерело: ScottRobertAnselmo · Першоджерело: CM_Diplodocus.jpg · CC BY-SA 3.0
1. Класифікація, відкриття й геологічний контекст
Диплодок — довгошиїй завропод, знайдений у юрських відкладах Північної Америки.
Він представляє завроподів пізньоюрської формації Моррісон у Північній Америці. Копії скелета в багатьох музеях зробили його широко відомим, але країна встановлення копії не є автоматично місцем знахідки. Для точного порівняння рекордів довжини розрізняють види й зразки. Разом зі спорідненим апатозавром він допомагає досліджувати різні пропорції тіла в одній гілці.
2. Зовнішність і розпізнавання
Характерні дуже довгі шия й хвіст, мала голова та ноги, що підтримують тіло немов колони.
Зверніть увагу на тонкі видовжені зуби в передній частині малої голови. Вони дозволяють задуматися про обробку їжі, відмінну від пережовування листя товстими зубами. Довгі шия й хвіст не означають постійно вертикально піднятої голови. Позу відновлюють за шийними хребцями, зв’язками й розташуванням м’язів; порожнини скелета також досліджують у зв’язку з функціями живого тіла.
3. Докази для екологічних тлумачень
Його вважають споживачем рослин. Позу шиї й висоту живлення досліджують за будовою тіла та біомеханікою.
Форма й зношення зубів допомагають тлумачити спосіб піднесення рослин до рота. Використання низької й високої рослинності оцінюють разом із рухливістю шиї та даними середовища. Дослідження можливості користуватися хвостом як батогом відрізняється від доказу, що він справді видавав гучний звук. Самої довгої шиї недостатньо для перенесення харчової поведінки сучасної жирафи.
4. Межі викопних даних і реконструкцій
Відрізняйте його від динозаврів із панциром або хвостовою булавою. Використання довгого хвоста включає гіпотези, тому певний звук не можна вважати встановленим.
Порівняння інших великих травоїдних із тих самих шарів допомагає осмислити відмінності будови. На виставці перевіряйте, наскільки відновлено хвіст і яким є співвідношення оригіналу та копій. Образ на цій сторінці — скам’янілість або наукова реконструкція. Колір шкіри й чисельність стада, що йде шеренгою на малюнку, не є фактами фотографічного спостереження.
Докази й джерела
- Natural History Museum — Диплодок
Класифікація, походження, зовнішність і екологія
- UC Museum of Paleontology — Завроподні динозаври
Спорідненість завроподів, чотириноге пересування й основний скелет довгої шиї